Як комп’ютер з з Intel Core 2 Duo допоможе мені у житті?


Як купа сучасних деталей на ім’я Комп’ютер може змінити світобачення та збудити духовність українців?

Як комп’ютер= з= intel= core= 2= duo= допоможе= мені= у= житті?
Чому мені потрібен цей комп’ютер? Найперша і найбілшаргументована відповідь (хоча й дуже банальна) — тому що я його немаю. Ось уже два роки я гризу граніт науки, щоб у майбутньому стати журналістом. Чому я хочу бути журналістом? Ні, я не прагну слави, популярності, а як наслідок, багатства, я хочу, як би це не було по-дитячому наївно, змінити цей світ. Я хочу порушувати важливі, суспільно значущі та небезпечні теми, докопуватись у своїх статтях до істини, протидіяти таким чином проти можновладства, подвійних стандартів, корупції і усього що є "не так" у нашій прекрасній державі.

Я заперечую всім, хто стверджує, що я одна нічого не зміню! Усе починається з малого, "з зернинки — хліб, з промінчика — життя..." Потрібно нарешті відкинути нашу українську ментальність із її улюбленою фразою "моя хата скраю". Я пишаюсь, що живу саме в Україні, хоч ця країна одна з тих, що має найгірший життєвий рівень та найбільшу корупцію на всіх ешалонах влади. Так, я погоджуюсь, що корупція "жере" нашу систему на всіх рівнях влади, в країні діють подвійні стандарти, як писав Франко "багатий бідного дере", підвищується злочиннісь, захворювання та смертність. Лише один той факт, що Україна входить у десятку(!) країн світу з найбільшою кількістю хворих на СНІД дуже багато говорить.

Можна також багато говорити про надзвичайно низький культурний рівень наших громадян. Молодь нічого, окрім постмодерністів, які не завжди (чи радше "завжди не") виховують у читача почуття прекрасного, не читає; ніхто не дасть місце старшій людині у маршрутці, не перепросить, якщо ненароком наступив на ногу чи штовхнув, не привітається чи просто усміхнеться.

Дуже прикро, що ми легковажимо найголовнішим — нашою мовою, отією колискою, паростком державності, завдяки якій ми зараз маємо вільну Україну. Ми не шануємо мову — отой неймовірний поступ, що не раз допомагав нам не зламатись у боротьбі за свою державність, мова не раз "кликала на битву проти супостата і звучала сміхом на полях плаката". Держава не дбає за збереження не лише духовних цінностей, вона мало дбає про калік, інвалідів, дітей-сиріт, ветеранів, пенсіонерів тощо. Саме отака похмура ситуація у моїй державі, де кожен п’ятий українець знаходиться за межею бідності й не дозволила мені придбати власний комп’ютер.

Проте, я впевнено можу сказати: "Я люблю тебе, моя Україно! І не перестану тебе любити, не втікатиму від тебе у пошуках кращої долі, не цуратимусь тебе, не кину напризволяще!" Адже не може дитина відцуратись батьків, а Україна — то моя мати.

Як стверджує одна передача українського телепростору, не все так погано у нашому домі. Що не дає мені забути, що я українка, що допомагає впевнено тримати високо голову за свою неньку? Україна ще має багато щирих, доброзичливих синів та доньок — відчайдушних патріотів, дивакуватих ентузіастів, які поламають палки у колесах, розімкнуть штучні кайдани стереотипів та пересторог та відчинять ворота до нашої омріяної утопічної держави. Багато перешкод на цьому шляху: владних, ієрархічних, кланових, фінансових, моральних і... технічних. Так, я поставила перед собою мету, я знайшла шлях до свого самоствердження через журналістику, я знаю що і як для покращення майбутнього моєї славної Батьківщини можу зробити саме я, проте не можу це зреалізувати через одну банальну технічну причину — відсутність комп’ютера.

Відсутність компютера — моя слабка ланка, яку я, на жаль, не можу подолати своєю ініціативністю, прагненням щось змінити, полум’яним серцем. Я б могла писати полум’яні, патріотичні статті на злобуденні проблеми сучасності, я б могла писати аналітику, у якій б аналізувала усі злочинні дії влади, я б могла писати критичні статті про бездіяння влади, я б могла писати статті дидактичного(повчального) характеру, які б пробуджували в українцях їхні найкращі почуття, я б могла писати розважальні статті, щоб світ не здавався людям таким похмурим і страшним. Я б могла!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Якби мала комп’ютер....

Завдяки неймовірним можливостям комп’ютера з з Intel Core 2 Duo, я б змогла видавати власну газету, газету майбутнього, де б не було жодної цензури, крім самоцензури та почуття обов’язку. Цей своєрідний "самвидав" із невеличким накладом сколихнув б серця усіх небайдужих. Хтось іронічно посміхнеться, мовляв, що можуть зробити невеличкі газетки купки ентузіастів? А ви тільки пригадайте сторінки нашої славної та героїчної історії, де в роки національно-визвольної боротьби саме ось такі листівки, видані купкою патріотів підпільним "самвидавом" збурювали величезні народні маси до боротьби. Або ж згадайте лише події дворічної давності, коли тільки заклик декількох людей, зібрав на Майдані мільйони українців. Я маю навики верстання газети, тому з компютером з Intel Core 2 Duo усі мої мрії (наголошую цілком реальні) можуть бути зреалізованими.

І тоді (я свято вірю в це!) світ справді б змінився. Справді, статті однієї журналістки багато б не зробили, але вони б почали це діло. Можливо, тоді б хтось звернув увагу на дії однієї журналістки-ентузіастки і вирішив їй допомогти у цій боротьбі за краще майбутнє. Так імпульс за імпульсом спровокував б хвилю, що переросла б у ціле цунамі, спрямоване на очищення нашої Батьківщини від бруду. І тоді б на золоті лани колосистої пшениці виглянуло б сонце, брат обнявся з братом, мати пригорнула б до грудей свою дитину, злий дідусь з червоним прапором пішов мирно з демонстрації додому і вперше заговорив рідною мовою, тоді б розлилась по країні після солов’їна українська, а на столі з’явився у кожного українця запашний хліб і до хліба, усі б ходили ситі, вдягнені, обуті, у кожного була б своя гарна оселя і віра у майбуття.

Ось як комп’ютер з Intel Core 2 Duo допоможе змінити життя в України, яким чином він зробить усіх її мешканців щасливими та радісними. А коли щаслива моя Батьківщина, тоді щаслива і я.

26.07.07 з повагою і вірою у майбутнє