Декілька слів


Декілька слів
Як натхенно, як урочисто, як солодко, а інколи, в залежності від ситуації, пафосно, лицемірно, звучить слово “свобода”. Кожен, за умови достатнього розумового рівня, вкладає в це поняття свій, що ґрунтується як на власному досвіді життя, так і на психофізіологічних особливостях індивіда, зміст, але основа лишається єдиною – бути вільним/незалежним від когось/чогось.

Віками людина прагнула до свободи ( як вона її розуміла на певному часовому проміжку – адже кожна доба була сповнена властивим тільки їй духом ) досить часто не гребуючи ніякими засобами, будь-то вбивство, підкуп, шантаж та багато інших, брудних і не дуже, впливових чинників. Ціль виправдовує засоби –говорив Ніколо Макіавеллі, певно, з сумом спостерігаючи за кровожерливою метушнею сучасників і всього племені людського, бо, як кажуть, дядько він був не злим, скоріше – нещасним.

Свобода, як і багато слів людської мови, є поняттям зміст котрого або не до кінця усвідомлюється людиною, або неясний, малозрозумілий, відсторонений, абстрактний. Певно, це можна пояснити браком достатніх і достовірних знань людини щодо самої себе, своєї взаємодії з довкіллям та свого місця у Всесвіті. А можливо й тому, що наша поява на світ не залежить від нас, нашого розуму, свідомості, волі ніяким чином, тобто коли пробуджується наша свідомість, вона вже поставлена перед фактом ( може це й є наше справжнє народження?) свого існування. Екзистенціальний жах буття – здається, так говорив Хайдеггер.

Існує думка, що нашій психіці властива така функція як регулювання й дозування інформації. Суть її в тому, що інформаційна взаємодія людини з простором і часом жорстко регламентується на глибинних рівнях психіки задля того, аби людина не отримала інформаційного передозування, якщо простіше — аби не зійшла з глузду від гігантського масиву інформації. Можливо, слова Соломона з його “ Еклезіасту”, – примножуючи знання, ми примножуємо печаль, — були саме про це? Всьому свій час – воістину геніальна аксіома людини.

Свобода, як безмежність дії у просторі та часі унеможливлюється тягарем сутності фізичного тіла, матеріальною складовою буття.

Як відомо, людина являє собою поєднання біологічного, соціального та психічного. Біологічно складова змушує нас діяти відповідно до потреб нашого тіла. Соціальна складова є похідною від складової біологічної, бо фундаментом є саме біологічна складова, але найбільш ефективна взаємодія людини з довкіллям можлива лише за умови об’єднання індивідів в групи, себто – соціум. В свою чергу, життя в спільноті вимагає дотримання, інколи жорсткого, певних правил поведінки, що є запорукою успішного функціонування суспільства. Можна припустити, що деякі з наших бажань ( а можливо і всі ) є не що інше як завуальовані психікою потреби.

Отже, біологічно ми обмежені нашим тілом, соціально – нормами, законами життєдіяльності спільноти.

Психологічна складова є результатом розвою від простого до складного, тобто еволюції. Це усвідомлення нашого “Я” окремо як від тіла, так і від соціуму. Це та межа, за якою починається змістовно нове, за всіма відношеннями і показниками, кількісно і якісно, буття людини, її нова іпостась. Нашій психічній складовій вже тісно в площині біологічного і соціального й вона, поки що несвідомо, прагне самостійності, волі. Можливо, прагнення свободи – підсвідоме прагнення духу, душі вирватися з лещат фізичного тіла та просторово-часового обмеження матеріального світу. Адже розвиток – це обов’язково рух вперед, на один щабель вище і так до нескінченності. Чи не є створення віртуальної реальності першим кроком на цьому шляху?

картина Ждислава Бекшинського з сайту: http://gnosis.art.pl